УЗАГАЛЬНЕННЯ
СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ МАРКІВСЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ , З МОМЕНТУ НАБРАННЯ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ.
27 серпня 2013р. смт. Марківка
ВСТУП
З набранням чинності 20 листопада 2012 року Кримінальним процесуальним кодексом України на рівні місцевих судів загальної юрисдикції розпочав функціонувати інститут слідчого судді.
За змістом положень чинного КПК, основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
До компетенції слідчого судді суду першої інстанції належить прийняття рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення відкритих слідчих дій, що обмежують конституційні права людини, розгляд скарг на дії (бездіяльність) та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого та прокурора.
1. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.
В основі застосування заходів забезпечення кримінального провадження лежить наступне:
− застосування процесуального примусу може полягати у фізичному, матеріальному чи моральному (психологічному) впливі державного органу на суб’єкта кримінального процесу;
− застосування заходів процесуального примусу завжди пов’язано з певними обмеженнями особистих, майнових та інших прав і свобод учасників процесу. Це може бути обмеження свободи, недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків тощо. Обмеження майнового характеру − позбавлення права користуватися або розпоряджатися певним майном;
− застосовується всупереч волі та бажанню суб’єктів та виключно на підставі закону.
Заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися до різних суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності − підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка, а також інших осіб залежно від обставин кримінального провадження та поведінки його суб’єктів. Законодавець в нормах, які визначають порядок застосування кожного заходу забезпечення кримінального провадження, визначає коло осіб, щодо яких вони можуть бути застосовані та порядок їх обрання, зміни чи скасування.
Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:
1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);
2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);
3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);
4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);
5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);
6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);
7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);
8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);
9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).
Стаття 132 КПК визначає загальні положення, що є обов’язковими при застосуванні всіх заходів забезпечення кримінального провадження. В нормах, які регулюють порядок застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження, ці положення можуть конкретизуватися залежно від особливостей того чи іншого заходу.
Так, за загальним правилом, юридичною підставою застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ухвала слідчого судді або суду. Втім, у виняткових випадках, визначених у КПК, заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися і без ухвали слідчого судді, суду. Так, § 2 глави 18 передбачає можливість затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; ст. 168 КПК дозволяє тимчасово вилучати майно під час здійснення затримання в порядку визначеному ст. ст. 207 та 208 КПК.
Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається сторонами кримінального провадження до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні надати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
а) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (зокрема, ст. 299 КПК передбачає, що під час досудового розслідування кримінальних проступків не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою);
б) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
в) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
2. АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАННИХ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Станом на 27.08.2013 року, з моменту набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України, Марківським районним судом Луганської області розглянуто 103 клопотання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження, з них:
- тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом - 1, з них задоволено - 1;
- відсторонення від посади – 1, з них повернуто -1;
- тимчасовий доступ до речей і документів – 39, з них: задоволено -37, залишено без розгляду – 1, повернуто -1;
- арешт майна -10, з них: задоволено – 8, залишено без розгляду -2;
- запобіжні заходи : - 52, з них :
1) особисте зобов’язання – 37, з них: задоволено - 36, повернено -1;
2) особиста порука – 1, з них : задоволено -1;
3) застава – 1, з них: задоволено -1;
4) домашній арешт – 1, з них: задоволено -1;
5) тримання під вартою – 12, з них задоволено -10, залишено без розгляду -2.
3. ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
Заходами забезпечення кримінального провадження є заходи процесуального примусу, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК, з метою досягнення дієвості цього провадження.
Процесуальна регламентація інституту заходів забезпечення кримінального провадження зосереджена в розділі ІІ КПК.
Тимчасовий доступ до речей і документів.
Відповідно до ст. 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів полягає наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити виїмку).
Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
В ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів, згідно вимог ст. 164 КПК України, має бути зазначено:
1) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів; 2) дата постановлення ухвали; 3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу; 4) прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів; 5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ; 6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом; 7) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду (ст. 166 КПК).
Слідчі судді Марківського районного суду Луганської області не допускають порушення кримінального процесуального законодавства, щодо тимчасового доступу до речей і документів, а також в повному обсязі дотримуються вимог щодо змісту ухвали про доступ до речей і документів.
Арешт майна.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.
Зазначеною нормою окреслений вичерпний суб’єктний склад осіб на майно яких може бути накладений арешт.
Метою застосування арешту є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). В свою чергу слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов’язаний навести вказані підстави у рішенні.
Запобіжні заходи.
Запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод (свободи пересування та вільного вибору місця перебування) осіб, які підозрюються, обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Обов’язок доводити визначені законом підстави і обставини, встановлення яких є імперативною вимогою для застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, покладено КПК на сторону обвинувачення. При цьому, у випадку, якщо ці підстави і обставини не доведені стороною обвинувачення, слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу.
Приймаючи рішення, за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний враховувати підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 і 178 КПК, та навести їх в мотивувальній частині ухвали. Також необхідно враховувати, врегульовані спеціальними нормами, особливості застосування того чи іншого запобіжного заходу, дотримуватись вимог щодо змісту ухвали, які нормативно закріплені в ст. 196 КПК.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого слід керуватись не лише загальними нормами КПК, а ще й враховувати особливості, передбачені главою 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх», зокрема вимоги ст. 492 КПК.
4. АНАЛІЗ ПРИЧИН ВІДМОВИ У ЗАДОВОЛЕННІ КЛОПОТАНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ТА ІХ СПІВВІДНОШЕННЯ З ВИМОГАМИ ЗАКОНУ .
В Марківському районому суді Луганської області не було випадків відмови у задоволенні клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
5. АНАЛІЗ ЗМІН, ПРОДОВЖЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.
За аналізований період в апеляційному порядку оскаржено 4 ухвали, по справам
щодо заходів забезпечення кримінального провадження: з них:
- 2 ухвали залишено без змін;
- 2 ухвали скасовано.
Підтавою скасування ухвал послугувало істотне порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до п.3 статті 409 КПК України, а саме у матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження.
ВИСНОВОК.
Тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства свідчать про посилення гарантій прав осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та значне розширення повноважень суду на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, зокрема через інститут слідчого судді.
Новий КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, одночасно пред’являючи до слідчого судді підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ним відведених до його компетенції питань, вимагає підвищеної уваги, проникливості і далекоглядності у своїх рішеннях, встановлюючи необхідність у багатьох ситуаціях ухвалювати рішення негайно, й при цьому вирішувати найбільш значущі для особи питання – питання обмеження її прав і свобод.
Проведеним узагальненням встановлено, що слідчі судді Марківського районного суду Лугнаської області в цілому якісно, в установлені строки розглядають клопотання слідчих та інших учасників кримінального провадження про забезпечення заходів кримінального провадження, дотримуються процесуальних строків розгляду цих клопотань, норм КПК України.
В.О. голови
Марківського районного суду
Луганської області Т.Г.Логвіненко
Вик. Щербак Н.О.
Т.9-11-67
_03_03.png)
